5 - Сторінка 6

А що найдивніше, то те, де попереду кожний терпів, робив і журився сам про себе, якимось чудом виродилася дружність і співчуття всіх за одним, одного за всіма.

Ненастанна жива обміна думок, почуття власної недолі, зміцнене і піднесене почуттям власної недолі других, виродило дружність і повагу. Тільки управ та будівничий несправедливо ставились до робітників, які ні з сього, ні з того лаяли і ганьбили. При тижневих виплатах по шість ринських на голову почалися тепер чим раз бурхливіші і грізніші крики. За кривдженого, заступалися інші, і всі юрбою ввалювалися в канцелярію, обступали касієра, кричали, домагалися повної виплати, грозили і звичайно ставали на своїм.

Рідко, але навідувався Жандарм з блискучим багнетом, намятим поверх люфи , з плащем звиненим на плечах.

А вот і вродилось, як з землі виросла, двухетажна споруда з бляшаною покрівлею, великими рубленими лопатами, з дванадцять горнець, з погребами під низом. Дивувались лісоводчани, що така озія стоїть на краю села. Бородатий прикажчик з вечора загадував селянам, що їм на завтра робити, і що з собою брати. Будівництво сараю де повинно розміститися стайні, комори, кухні відбувалося паралельно з будівництвом палацу.

Новозбудованому палацу Раціборовський приділив увагу оздобленню і уподобанно його вкусу. Завезені старосвітські меблі, які обиті новим репсом. Помуровані старопольські великі кахлеві печі. В малій гостиній, яка виводила виходом на східну частину маєтка, будований кахлевий камін. Між вікнами повішано великі дзеркала. На стінах в робочому кабінеті і в світлиці прийому пообіч деяких нових штихів, висіли почорнілі портрети давніх польських королів і магнатів з густими бровами, грізними вусами і оголеними лобами. Напрочуд дивно виглядали старосвідчена, тата і окремі горниці із случайними пробами новини і Раціборовському це було до вподоби. Він не міг нарадуватись, коли під вікнами робочого кабінету шелестить листя могутніх дубів, які розпрягли свої вітви перед парадним входом у палац, і склали оксамит природної краси перед палацом.

Молодий Раціборовський ходив по світлиці взад і вперед, роздумуючи про своє щастя і силуючись бути щасливим. А молода хазяйка тим часом на фотелі потонула в своїй меланхолії.

Потім внутрішнім уладнанням палацу займалися менше, а більше займав сад, в котрім давній властивець просиджував, і в котрім не однієї місячної ночі, можна побачити його високу стать з довгими підкрученими вусами і білим як молоко волоссям, бродячи по саду, і можна було бачити як він оглядає кожне деревце. Він вдовольнився тим, що навесні почистив дерева і віддав сад садівникові П.Шкляру. Сад займав площу від центральної алеї, що з’єднувала центральні ворота з північної сторони з під’їздами до центрального входу в палац з одного і з другого боку. Дальше алея перейшла в терасу, і з’єднала парадний вхід палацу з озером. Територія палацу обнесена глибоким ровом і дощатим забором із дубових лат в мурованих стовпах з блискучими чорними наголовниками з поливаної глини. Від центральної дороги, що з’єднувала Сатанів і Городок, вела на територію широка алея через ковану браму. Біля якої був постійний охороник. Палац цей разом з великим садом, парком, огородом, подвір’ями, стайнями і всякими знадобами старий Франц Раціборовський готовив для святкового за польськими звичаями передачі Лісоводської маєтності своєму молодшому Сину Войцеку, який через місяць в глибоку осінь переїде в Лісоводи на постійне місце проживання.

В першій половині 19 ст. продовжувалось будівництво поміщиками, руками кріпаків, будівництво розкинених і інших палаців, насаджуються розкішні сади і парки. Особливого будівництва такого плацу надали Голозубаницький, Кустівецький, Макіївський і багато ін.

А що селянський двір. В Лісоводах, як і в багатьох інших селах селянський двір був центром господарського й побутового життя дрібного індивідуального господарства. За житло звичайно була хата з прибудованими стінами, а в більш заможніх – двобічна ( дві кімнати через сіни). Всередині хати, біля входу, знаходилася піч, з протилежного боку ( на діагоналі) парадний куток ( покуть), по чільній і пригілковій стіні – нерухомі лави (прилеглі), міг піччю і торцевою стіною влаштовувалися пари ( піп) для сіяння на вхідній стіні висів мисник, що являв собою звичайну шафку з кількома поличками для посуду. На закріпленій між стінами жердині вішали одяг. Особливістю житла подільських селян був розпис стін всередині і зовні, різьблення по дереву на сволонах і наличниках, оздоблення візерунками печі тощо.

Основною їжею бідного населення були чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Картоплю бідняки майже завжди їли без жирів – з солоним огірком або кислою капустою. Мясні й молочні продукти вживалися здебільшого у свята. Їжу варили на світанку і одразу на весь день, до обіду тримали її в печі. Про бідне харчування основної маси подільського населення свідчила обмежена кількість кухонного посуду. З глиняного посуду вживались глечики для молочних продуктів, миски тощо. Ніж, як правило, був одним, зрідка малася одна виделка для „особливого” гостя. Вся сімя їла з однієї миски. Єдине, що кожен мав, - так це деревяну ложку.