Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 23
Вона не раз згадує, коли ввечері вихователі і вчителі збираються на ганку парадного входу, всі діти сплять, надворі тихо, тепло, зоряно. Світ тоді мені здається чудовим і страшно складним, часом невідомим і невизначеним. В таку хвилину на мене нападають самі різні філософські думки, і так хочеться скоріше зрозуміти незрозумілі речі і проблеми, їхнього життя. А поки вони завтра від нас від’їжджатимуть назовсім ті діти, яких ти витягла з такими труднощами з соціального небуття, тоді людина дивиться на небо і мовчить, і ніби, те тихе небо, зорі пошепки підказують їй, чи все зроблено для тієї дитини, яку не обминула важка доля, щоб випустити її за межі маєтку в самостійне життя.
В ту ніч, коли особливо відбувався випуск дітей із школи, я, дивлячись в очі цих дітей, я багато передумувала всяких проблем, і стою перед ними як той дуб незламний і повний сил, і так хочеться ще чуть-чуть підказати і допомогти їхньому майбутньому.
В школі діти дуже любили готуватися до свят і найбільше любили 1 травня, бо це свято весни. Як і до святкування кожного свята, діти готовились, це їм надавало оптимізму і надії. Діти наводять порядки в спальних приміщеннях, в навчальних кабінетах, прибирають території – одним словом це було радісно. Євдокія Степанівна не раз задавала собі питання: чому мені так шкода цих дітей? Може тому, що вони всі такі сором’язливі і бідні, а може тому, що вних боязкі погляди, а може тому, що вони ображені долею. Але поки вони дивляться на мене і усміхаються, я раптом ясно відчуваю їхню живу усмішку, їхні радісні обличчя.
Я не раз задумувалась, що життя буває таке каторжне і несправедливе. Про те я не шкодую, що найкращу частину свого життя поклала для того, щоб сама собі пошепки сказати що моя праця – це невеличний згусток енергії, яку я витратила для скалічених дітей.
В житті нічого схожого немає. Теорія виникнення сирітства і напівсерітства наповнила наше суспільство після Великої вітчизняної війни і голоду, де мільйони таких залишених дітей врятовано в таких дитячих будинках. І в цих школах діти виховувались, навчались, змужніли і працюють в самих різних сферах економіки. Інша справа наскільки безболісно проходив процес виховання цих дітей.
Педагогічний колектив який для вихованців школи став рідними на все життя безболісно, навчально-виховний процес виявився під силу, а саме:
- Шевцова Євдокія Степанівна – директор
- Ярощук Надія Денисівна – завуч
- Горбата (Верховій) Марія Петрівна – завуч
- Ільїна Парасковія Семенівна – старший вихователь
- Парамей Варвара Хомівна – вихователь
- Янечко Раїса Захарівна – вихователь
- Пасічник (Волос) Віра Яківна – вихователь
- Ковш Марія Григорівна – вихователь
- Смирнова Лідія Федорівна – вихователь секретар
- Лагно Галина Кирилівна – вихователь
- Івасюк Надія Степанівна – вихователь
- Янишин Антон Францович – вихователь
- Мельник Давид Мойсейович – бухгалтер
- Янечко Микола Михайлович – бухгалтер
- Труш Інна Семенівна – лікар
- Швець Віра Максимівна – медсестра
- Гута Тетяна – медсестра
- Бойко Євгена Стратилівна – діловод
- Івашко Марія Василівна – вихователь
- Гораль Ганна Сергіївна – костелянша
- Добринін Микола Іванович – завгосп
- Білоконь Ганна Пилипівна – комірник
- Козак Марія Матвіївна – помічник повара
- Поплавська Яніна – повар
- Сусік Петро Олександрович – завідуючий швейною майстерною
- Тхоржевська Марія – швея
- Мирончик Микола Степанович – завідуючий майстерні
- Новак Сергій – шофер
- Банас Григорій – шофер
- Гораль Іван Федорович – фізрук
- Смолинець Мотря Корнилівна – повар
- Кухар Микола Іванович – їздовий
- Здоровик Марія Яківна – помічник повара
- Хопта Катерина Іванівна – медсестра
- Циц Марія Романівна – прибиральниця
- Здоровик Марія Олександрівна – тех. працівниця
- Рибак Євгена – прачка
- Іванощук Марія Григорівна – медсестра
- Пасічник Михайло Данилович – городник
- Ковш Мартин Федорович – водовоз
- Побережний Михайло Федорович – їздовий
- Нища Ганна Максимівна – няня
- Нищий Максим – сторож
- Пшенична Мотря – санітарка
- Рога Марія – вихователь
Педагогічна наука ніколи не залишала поза увагою питання стилю, форм і методів виховання, часом і в дитячому будинку це являлося одним із елементів клективного виховання. Стиль виховання – це найніжніша річ, він потребує такого самого дбайливого піклування, як і материсньска ласка. Стиль не можливий без традицій, свідомою повагою до старших людей, до авторитету колективу школи.
І найважливіше, що ми звикли цінити в людині – це сила і краса. І те і друге визначається в людині тільки за тим, як вона ставиться до перспективи, до майбутнього. Людина, яка визначає свою поведінку найближчою перспективою, сьогоднішнім обідом, то людина найслабша. Якщо її задовольняє тільки своя власна перспектива, хоч би й далека, вона може бути сильною, але не викликає у нас почуття краси особи і її справжньої цінності.
Виховати людину – значить виховати у неї перспективні шляхи, якими піде її завтрашня радість. Можна написати цілу методику цієї важливої роботи. Вона полягає в організації нових перспектив, у використанні вже наявних, і у поступовому більш цінних рис.
Діти, які росли і виховувалися у Лісоводській школі вважали, що вони щасливі діти. Кожна дитина, якій по мірі віку, приходилось покидати школу і іти в самостійне життя, шлях кожного був визначений, ніхто не був залишенні на самоті.
Я сщаслива, що моя доля формувалася саме в Лісоводський дитячій школі - так згадують колишні вихованці Олена Смагитель, Наталя Реус, Маруся Левченко.
