13 - Сторінка 14

Тільки тим недобра, що горнеться до бідного. Для богатого пишається красою, багатого годуєш, задягаєш, а бідною приймаєш лише всіх, - так думає не один селянин, який працював на ландшафті.

Мучиться люд знедолений та не кориться. Сполихнулася Росія у вогненому 1905 р. Сполохнули блискавичні і на Поділлі.

Люди вимагали скоротити робочий день, підвищити заробітню плату.

Піднялися селяни Ушицького, Камянецького, Проскурівського, Летичівського повітів, і інших.

Вогненою віхолою прокотився травень 1905 року по Поділлю. Палали маєтки і куркульські господарства, селяни громили поміщиків і розправлялися з поміщиками, рубали ліси. Що не день – то криваві сутички з військами, надісланими для „втихомирення бунтарів”.

Особливо відчутно, селяни стали нестерпними, де графи, магнати чи землевласники свої відносини до селян, робітників ставили зверх норм вимагавши і забобіганю в надмірну працю.

Потім терпіли важкі наслідки придушення.

Так вели магнат Сабанський, який володів почті всім Остропільським повітом. А коли визвав драгунський полк, які вирізали селянську худобу, свиней, овець все що попадалося під руки. І ще все зроблено за проханням Сабабанського, який забажав всіма способами заставити селян працювати за ту ціну, яку він запропонував.

Криваві розправи над селянами корольськими загонами війські відбувалися і в Гайсинському повіті, де майже всі володіння належали графу Холокевському.

Вібдулися криваві запеклі сутички селян х каральними загонами і в Ямпільському повіті, де господарював граф Виноградський.

Сабанський, Холоневський і Виноградський були самі близькими друзями. Особливо їх зблизив 1 – й зїзд де було і утворено товариство польських землевласників.

Пізніше Журовський дасть правову оцінку дій своїх колег, де їхні дії суворі вимоги до селян сколихнули все Поділля.

В кінці травня пана Журовського відвідає граф І.П. Потоцький з Летичівського повіту, де разом з Трибілевським і Бжозовським обсудять той стан, який склався після 1905 року.

Навесні 1908 р. у Вінниці відбувся ІІ зїзд українських і польських землевласників. Цей захід ставив за мету посилити і покращити роль ПТСГ ( товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості).

В його роботі взяли участь 72 заможніх землевласники і підприємств Подільської губернії.

Царська адміністрація боялась зростаючого впливу товариства який організували польські і українські землевласники. Адже 85 % землевласників складали поляки.

Таким чином стає зрозумілим чому царські власті всіляко перешкоджали проведенню цього несанкціонованого державного підприємства. Тому зїзд який був проведений у 1908 р. у м. Вінниця властями приховувався і не був визнаний офіційно а повсюдно іменувався як „приватний зїзд польських феодалів”.

„Тому, зовсім не випадково Подільське губернське земство перебрало владу по організації роботи Подільського товариства с. – г. та с. – г. промисловості ( ПТСГ ), так як більшість його членів це польські землевласники” – так скаже Подільський губернський управ земства Є.Б. Бржосніовський, який на з’їзді буде обраний і головою Подільського с. – г. союзу. Не до душі стала робота і діяльність такого товариства польських землевласників, тим більше коли вона переслідується царськими властями.

Ні в якому архівному документі немає, що товариство і його діяльність мала інші наміри про те і губернатор і Є. Бржосніловський були звільнені з роботи. Переслідувались і окремі графства і землевласники. Не можна трактувати що це стало причиною а може і похилий вік але те що після 3 – х місячної хвороби на 80 році Євгену Ргайцьвоті, Журовський помер для Лісоводчан була трагедія.

Осінню 20 жовтня 1908 р. відбудеться похорон Є.В. Журовського. А до цього два дні прощалися із паном. В день похорону зійдеться майже все село. Зійдуться друзі і знайомі Журовського. Піп Ясинський відправить молебень. Поховають Є.В. Журовського в урочищі „Лиса гора”. Він цього хотів сам. На його могилі була споруджена капличка, яка свято збереглася до 50 – х років ХХ ст. старші, за віком, люди її пам’ятають.

Оглядаючись на минулі епохи, ми найчастіше пригадуємо імена мудрих правителів, визначних дипломантів, славетних полководців, інших особистостей. Вони поза сумнівом, є символами своєї доби, про те в усі часи й за всіх навіть і тоталітарних режимів було завжди повсякденне життя „простих” людей. Життя сповнене радістю, кохання, народження дітей, сумом від втрати рідних і близьких. „Прості” люди найчастіше страждали від марнот рабства політиків, які заради власної величі час від часу кидали цілі народи у полум’я війни світ особистої невизначеності. Саме їх моральністю і працею створене все те, що становить найвищі цінності нашої цивілізації.

Хазяїном маєтка став син – спадкоємець Журовський Альфред Євгенушович.