7 - Сторінка 8

У вільну хвилину пан любив посидіти в сторопольських стільцях біля вогню цегляної груби, де гогонить червоне полум’я, світить на всю світлицю, окрашуючи все в червоний колір.

Молодий Раціборовський ходив по світлиці в зад і вперед. Роздумуючи про своє щастя і силуючись бути щасливим. А молода хазяйка тим часом на фотелі щоразу потопала в своїй меланхолії.

В Подільській губернії була найвищою на Україні питома вага кріпацького населення – 60 %. Поміщики вважали селян – кріпаків своєю власністю, майном. Вони мали право до 1861 року продавати або обмінювати кріпаків на речі і тварин, програвати в карти, заставляти під позику. В окремих графствах панщина доходила до 6 днів на тиждень. Крім того, селяни відбували різні повинності без зарахування в дні панщини: вартування, ремонт будівель, прядіння ниток, біління полотна тощо. Відбуваючи панщину, селяни змушені були платити поміщикові ще й різноманітні натуральні та грошові данини: десяту вівцю, від приплоду, десяту частину зібраного меду, по дві – три курки, податок на худобу.

В архівних документах наводиться факт, де поміщик Чайковський Бахтинського Сторовства Ушицького повіту жорстоко експлуатував селян, знущався з них, застосовував різні рогатки, кайдани, наступи. Він цькував кріпаків хортами, тримав в смердючих приміщеннях, морив голодом. Впевнений у безкарності, знахабнілий кріпосник продав на Ярмарку у Старій Ушиці дітей тих селян, які підписали скаргу чи були громадськими уповноваженими.

Таку жорстокість проявляли поміщиця Н.М. Мордвіна і графиня Ледроховська цього ж повіту, які за незначну провину піддавали провиненого страшним туртурам. У кімнаті катувань провинного ставили босими ногами на розпечені сковороди, били, влаштовували інші страшні туртури.

Не внесла істотних змін у становище селян й інвентарна програма (опис панських маєтків) проведення царським урядом у 1847 – 1848 році. Цар мав на меті послабити причини селянських рухів, що наростали, створили в особі місцевих селян опору для боротьби проти польського національного руху.

Відповідно до інвентарних правил за селянами закріплювалася земля, що була в їх користуванні, визначався розмір повинностей, скасовувались натуральні данини. Але за виконанням інвентарних правил не було встановлено контролю і поміщики робили все на свій розсуд. Юридично панщина була зменшена до 3 днів на тиждень, але фактично селян примушували відбувати панщину як і раніше до 6 днів на тиждень. Обезземелювання селян продовжувалося і після інвентарної реформи. Протягом 1848 – 1860 рр. Площа селянських наділена скоротилася на Поділлі на 18%. У всіх 1122 маєтках поглиблювалась майнова нерівність селянства. Кількість тяглих господарств зменшила лась на 40,1 %, піших – зросла на 23,6 %, городників – на 39 відсотків.

1840 року молодого Раціборовського батько привіз в Лісоводи на постійне місце проживання. Холодний осінній день, не був перешкодою переїзду молодого господаря. Такій події в житті Раціборовського і був присвячений перший бенкет в новому красені – панському палаці. Зворушливим було все Лісоводське село. Камендар указував день освячення і сходження не феодальний трон молодого Раціборовського. В архівних актах цей день відноситься до пізньої осені.

До двору Раціборовських зїхалося чимало гостей. Серед них і його кумир Волочиський граф Ледоховський, Меджибізький феодал магнат Синівський, Чорно острівський магнат Пшездзецький.

На бенкет приїхали: королівський камергер генерал Л. Старшинський з Ярмолинець, князі Сангушнів, Острозький, Красинський з Дунаєвець, Городоцький барон Гейсмар.

На бенкеті був подільський воєвода С. Гумецький. Станіслав Гумецький пізніше буде управляти канцелярією Подільського губернатора, поважна і культурна людина, охоча на вигадки та анекдоти. Його дружина весь вечір змагалася з Юзефою Станіславівною, хазяйкою палаца, в розумінні добрих страв та мінірному поводженні з гостями. Обидві виявляли прихильність до графа Ледоховського.

Обслуговували гостей горничні і лакеї. Серед яких значаться фамілії: М.Козій, М.Домська, Г.Миронюк, А.Божик.

А домашньому вчителеві Степану Петровичу наказав, розважати гостей різними розмовами, щоб всім було весело.

Коли гості сіли за стіл, старший господар маєтності підняв келих, і проголосив подяку гостям за участь в церемонії, відкритті палацу і передачі його синові Войцеку. Привітала гостей і його супутниця життя. У просторовому бенкетному залі на столах поставлені різні лакомини, печені поросята, кендюхи, вергуни і буханці. Тут стояли супії горілки, наливки та варенухи з сливами і родзинками. Тай квасу поставили, бо так велося на всіх бенкетах.

Старий Раціборовський не поспішав випити келих, обходив гостей, закручуючи вуса, силкуючись вразити гостей якимось дотепом.

І на кінець заклекотів палац феодала Раціборовського. Музика аж струни рве – грає; у вікнах світла – море ! здалека здається горить усередині палац ! саме великий наїзд ... Ціле подвір’я карет, колясок, повозок, фаетонів: під каретами позасвідчували ліхтарі, грають кучери в хвильки, у трилисника або в джгута; у стайні чути хрумання кіньми степового сіна.

А в горницях гостей – нігде просунутись !