Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 6

Одяг у більшості селян був простий, строгий, виготовлений переважно з домотканих тканин – полотняних і вовняних. Жінки носили довгі сорочки з широкими рукавами. В південно – східних районах Поділля розцвітка на сорочках була яскравішою, з перевагою жовтого кольору, орнамент більший. Поверх сорочки одягали запаску з домашньої вовняної тканини. Передній кінець її загинали кутом до пояса. Вона мала червоний колір із смугастими вертикальними та горизонтальними краями лілового, червоного, зеленого кольорів. Запаска підперізувалася червоними або зеленими домотками пояса; жінки носили очіпки й хустки, які завязували здебільшого на потилиці, дівчата – під підборіддям. Дівчата прикрашували голови заплетеними полосами разом із стрічками, а в святкові дні – щей польовими квітками. Найбільш поширеними прикрасами жінок і дівчат були корали. Чоловіки носили сорочки – чумачки з широким рукавом теж з яскравими вишивками. Шаравари виготовлялися з міцевого полотна, здебільшого білого іншого кольору.

Верхнім одягом для чоловіків і жінок була сіра або біла свитка, взимку – кожух або опанча, виготовленні з домашнього сукна. Кожухи оздоблювалися стрічками, опанча по швах і на грудях – кольоровою вузенькою стрічкою або тонким червоним. Взимку чоловіки й жінки ходили в чоботях, валянках, влітку – в постолах або босі.

В 1828 році молодший син Франца Раціборовського Войцек закінчив агрономічні курси у Львові. Войцек разом із своїм старшим братом Йоахимом росли і виховувалися в сімї Франца Раціборовського, де були всі умови і неабияка увага їм приділялася. Старший Йоахим закінчив монастирську школу в Кракові і Львівський агрономічний коледж. Батько надав йому всі можливості заволодіти декількома маєтностями в Деражнянській волості і надав умови для постійного проживання в Деражні і Дережнянській волості. Він викупив в графа Любомильського свічову фабрику, цукроварню, винокурню, броварню, цегельний завод, і 1417 десятин землі в навколишніх селах. Войцек, який в сімї Раціборовських привертав більше симпатії, був набагато мудрішим, батьки залишили біля себе. З 1828 по 1840 рік біля батька в Макові був урядником канцелярії. Тут він знайде свою кохану дружину, племінницю графа Скібневського Юзефу Станіславівну, в 1838 році в них народився син. А в 1840 році Войцек Раціборовський разом із сімєю своєю, життя повяже з Лісоводами.

Лісоводський маєток батько Франц Раціборовський передасть сину і представить офіціально в присутності великих гостей, і перший бенкет в маєтку буде приурочений цій події.

Вперше ввійшовши в палац, Войцек не знав, на чому зупинитися, чим подивуватися: чи блискучими проти сонця, як кришталь, дверима з золотою наковкою; чи дзеркалами в чоловічій ріст, вікна, з яких визирали на вулицю до ладу розставлені різні золоті й срібні вироби, пістріли всякими кольорами ситці, шовкові саєти блищали, мякі оксамити сизіли, червоніли, ціле море роблених квіток, як живі, вабили до себе прихожого.

Що ж то за пан ? Хто він ? Звідки він ?

Хужий чи прощий за Стадницького. Дожидати страшного, страшніше, ніж його пережити ? Що буде завтра ? – Кожен думав, лягаючи спати. Кажуть, що то небагатий шляхтич, - з тієї шляхти, котра в Польщі за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх мед, вино, оковиту, їла хліб, танцювала під панську музику, вибирала вельможного магната – в уряд, у сейм, люди хотіли кращого. Життя в Лісоводах тяглося цілі віки шляхетського панування. Магнатам байдуже як живе селянин ? у них було землі неміряно: хутори, села, цілі города, повіти, волості. У тих хуторах, селах, городах жило десятки, сотні тисяч люду, з здоровими до праці руками, котрі наче сам Бог присудив.

Обслуговує кіниця, пікінери, жовніри. В канцелярії – економи, управителі, посесори маєтків.

Подрибзав піхтурою з Нігина у супроводі вельмож – служника Сабельсона, городового Стерника і двох охоронців. Зупинившись біля центральних воріт – вийшовши з карети, з легкою улибкою, приклонивши праву руку до грудей, привітався до людей.

- Я знаю, що ви дуже працьовиті і добрі люди. Сам цар пожалував мені Лісоводи. А добрих людей я завжди поважав і ніколи не ображав. Зателенькали голосні дзвінки, задзвеніли колокольчики.

Серце в кожного на хвилинку зупинилося, а далі ще дужче затілалось.

В супроводі охорони і супроводжуючих вельмож, Войцек Раціборовський вїхав на територію маєтку і по центральній алеї підїхав до центрального підїзду палацу.

Попритихали усі; послали очі на карету. Коні спинились біля парадного підїзду. Обслуга палацу заворушилась, затовпилась. Кожен знав, хто то приїхав, і кожен висувався вперед, побачити своїми очима.

З карети вийшов чоловік вищий від середнього росту, середнього тіло складу, з маленькими червоними усиками, прямим носиком, а широкі вибійчані штани на очкурі надали поважності його постаті. В чорних сурдинах, пальто з дорогої матерії, в блискучих чорних циліндрах, в рукавичках і перснем  на пальці.

Пан підійшов до обслуги, привітався. Появився батюшка. Отправив молебень.

Пан став їх утішати, що вони йому потрібні, що він їх не буде посильною роботою морити, - на панщину ганяти, платити великий чинж.

Селяни понадіялись на мир, спокій і радість; вони орали землю, засівали, жали, косили, молотили, збирали добро, худобу, діток плодили – рід розширяли. В Лісоводах побільшало душ захожих, що й оселилися між селянами. В порівняні з іншими землевласниками, чинж менше платили найманим, порядкували у своєму селі. Непогано жилося селянам. Лісоводи почали підніматися, розростатися. Весело кидалось у вічі серед широкололих вулиць квітучі огороди з вишневими садочками. Чорні землянки злазили, почали виростати білі хати.

Чепурні мазанки, з трьома вікнами, з підведеною червоною глиною призьбою, всередині з присіпками і двома кімнатами. І тини скрізь калачем позаплетені, де – не – де з острішком; і ворота дощаті але не густо.

             А Молода хазяйка скоро подалася до спальні, відкрила вікна, і пейзаж задньої сторони палацу, що проглядався із спальні їй до невподроби. Мов безумна з радості бігала по покоях, без цілі переставляла крісла і столи. Але хоть і вспокоїлась на вид і спальні, та все – таки внутрі її кипіло, її розбуджена фантазія блудила та носилася в подумки на щось нове, пристойне. Вона вийшла з покоїв. Крислаті дуби манили до себе розкішним холодом, темною зеленню, живим запахом та легеньким таємничим шепетом листя. Вона підійшла до дуба, а дальше в саду працювали садівники. Два молодих хлопці сміялися, жартували та перемовлялися. Коли побачили Паню, підійшли до неї і пожалувалися, що їм мало платять. Але в цей час підїхав ямщик, і пані сіла в бричку.