Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 11

Реформа 1861 року звільнила селян від кріпосного права, яке економічно не полегшила їхнього становища.

У 1863 році при настоянії Журовського відкрито навчальний заклад парофіянську школу. Вона розміщувалась у невеликій хатині біля маєтку. Після закінчення будівництва нового приміщення у 1882 році відкрито однокласне народне ремісниче училище. В ньому навчалися діти заможніх селян з Лісовід і навколишніх сіл. 60 дітей у училищі і 250 дітей у парафіяльній школі.

У 70 – х роках 19 століття за наказом Олександра ІІ у Російській імперії почали створюватись сільськогосподарські наукові товариства, діяльність яких була спрямована на вивчення агрономії, ґрунтознавства, впровадження машинної техніки в сільське господарство. Успішно працювало наукове Московське, Білоруське, товариство Південної Росії. Такі товариства були створені в Подільській, Херсонській і Бессарабських губерніях.

В цей період по направленню в багатьох Подільських господарсвах, земських установах, у маєтках багатих поміщиків трудились вчені агрономи. Вони сміливо впроваджували останні новини агрономічної науки у своїх земельних лантифудіях, на полях створених за приватною ініціативою. Щоб підвищити врожайність полів, вони займалися детальним вивченням місцевих грунтів і кліматичних умов, проводили селекційну роботу по вивченню нових сортів рослин. Їх праця мала науково – дослідницький характер, робили неабиякий внесок у розвиток вітчизняної агрономічної науки.

В Подільську губернію направляється вчений дослідник – землезнавець Іван Євгенович Овсінський як і повномасштабно організував дослідження с. – г. науки на Поділлі.

В жовтні 1879 року на запрошення Журовського в Лісоводи і покладе початок розвитку наукового с. – г. виробництв в Лісоводах на багато років. Але те, що багаторічна дружба І.Є. Овсінського і Журовського принесла в Лісоводи агрономічну науку, і неабиякий підйом у с. – г. виробництві.

Пізніше сюди приїде обмінятися досвідом і сам Потоцький Іван Петрович, землевласники Рачковський, Синівський, і інші землевласники.

А І.Є. Овсінський в своїй роботі „Нові системи землеробства на Поділлі” розкаже про Лісоводські досягнення. У 1897 році дослідницькі господарства на Поділлі де працював Овсінський, відвідає представник міністерства землеробства, член наукового товариства сільського господарства В.А. Бертенсон. В архівних документах є згадки про зустріч Журовського, Бертянсона і Овсінського.

Загальний нарямок його діяльності, перспектив і діяльності був постійним удосконаленням системи ведення виробництва і поліпшення долі українських і польських селян. Констатуючи це, необхідно брати до уваги діяльність Журовського не лише як феноменального поміщика, але і як розумного мудрого теоретика і організатора. Він ніколи не був науковцем, але більшість агро починань ( як колись називалось с. – г. науки, наукові технології ) запроваджувались і менші на полях маєтностей Журовського.

Із архівних документів м. Хмельницького з впевненістю можна говорити про його участь по організації с. – г. заходів по впровадженню агрокультурних починань, ведення дослідницької роботи, влаштування с. – г. виставок, визнання кращого підприємницького господарства – все це складало велику частину його життя.

В статті Й.А. Волошинського, редактора газети „Подільська зірниця” за 1898 р. відзначалося, що хліборобська і підприємницька  діяльність Журовського є прикладом в якого можна повчитися. І це не випадково, тому що все нове, що появлялося у с. – г. виробництві, впершу чергу поступало, не тільки як до багатих землевласників, а і до тих де йшов постійно науковий прошук нових молотирок, одна із них пану Журовському в с. Лісоводи, пізніше поступає сівники, віялки. Управляючий поміщицьким (панським) маєтком повітовий справник.

Навіть із 9 нових легкових автомобілів, які були виділені для Київської, Волинської і Подільської губерній, один з них отримав Є.Я. Журовський.

Тому оцінка подвижницької діяльності такої особистості як Журовський не потрібно забувати. Великий науковець, а пізніше і урядник міністерства с. – г. політики В.В. Колесник, що теоретична і організаційна діалектика наукового пошуку в с. – г. підприємстві Журовського повинна бути враховані іншими сподвижниками цих ідей. До речі, Вініамін Валер’янович Колесник неодноразово побував в гстях у Журовського.

В архівних документах, які зберігають з числа праць М.А. Трублаєвича говориться, що „ про що людину потрібно мати на увазі думку оточуючих як людину справедливих суджень, перепотливої позиції і наукових ідей”.

Щодо основоположників загальних теоретичних засад якими керувався Журовський, в своїй діяльності, то сумнівів не виникає, що це ідеї Р.Оуена, Ш. Фурє, Ш. Жида, М. Зібера, М. Драгоманова, П. Чубинського, О. Чупрова, А Фортунатова, І. Озерова, російських науковців М.Вавілова, О. Скрябіна.

У першій половині ХІХ ст. українська культура продовжувала розвиватись, збагачуючись новими досягненнями. Саме через культуру відбувається відродження нації.

Саме вкінці першої половини ХІХ ст. за царя Олександра І розпочато реформи в системі освіти – утворено Міністерство народної освіти, затверджені „Правила народної освіти” та статуси навчальних закладів. В Україні існувало чотири „розряди” навчальних закладів: початкова освіта (приходські або парафіянські школи) для самих низьких станів, повітові училища )для дітей дворян, духовенства, купців, чиновників, багатих ремісників); середня освіта – спеціальні навчальні заклади та інші; і вища освіта – ліцеї, вищі гімназії та університети.

Царизм підтримав становий характер освіти, тому до середніх та вищих навчальних закладів не брали дітей з кріпацьких родин.

Тому вже на 1856 р. в Україні налічувалось 1320 парафіянських приходських школи. Утримувались по різних наналах фінансування, але основна маса утримувалась релігійною громадою. На початку це були школи однорічні де вивчали рахувати, писати, читати і „Закон Божий” з 1852 року школи переведені на 3 – х річне навчання де вивчали російську мову, географію, історію, арифметику.

По настоянію Є. Журовська в 1863 році в 1863 році в Лісоводах відкрито такий навчальний заклад – профіянську приходну школу. Вона розміщувалась у сільській невеликій хаті (на 6 – й сотні). Після закінчення будівництва нового приміщення, недалеко від панського маєтку по настоянію Журовського з вельможної подячки графа Ф. Чацького в Лісоводах буде відкрито однокошне народне ремісниче училище з терміном навчання 1 рік. В цьому навчальному закладі у 2 – х класах навчалося 60 дітей, переважно діти заможніх селян з Лісовід і навколишніх сіл, і 260 дітей навчалося у парафіянській школі.

У 1886 році Є. Журовський надавши фінансову допомогу, релігійна громада Лісовід на місці маленької деревяної церкви, в центрі села, розпочала будівництво нової церкви. В 1882 році побудовано 2 глинобитних і 2 деревяних приміщення Жванчицької ферми в районі „Кремінська”. Проведено благоустрій „Кремінського урочища” і території „Лиса гора”.

Відповідно до Положення про органи самоврядування від 16 червня 1870 р. яке почало діяти з 1865 року, до губернських і повітових земських зібрань та їх виконавчих органів. Обирали представників імущих класів. До губернського зібрання обриралось 45 дворян і чиновників, 44 власники промислових підприємств і купців, 70 землевласників, 12 лопів.

До Камянець – Подільської, Летичівської, Проскурівської і Новоушицького повітових управ обиралося 64 дворяни – чиновники, 10 промисловців і купців, 44 землевласники і 7 полів і в 1901 р. до держаної думи від Подільської губернії обиралося 13 чол.

В 1870 р. Є.В. Журовський обирається по Думської повітової управи, а у 1885 р. до Подільської губернської думи.

На думських зібраннях розглядались самі різні завдання розвитку і будівництва як в повітах так і в губернії вцілому.

Так в порівнянні з до реформованим періодом в 1890 р. розвиток промислового виробництва зріз у 2 рази. Збудовано залізниці Жмеринка – Волочиськ, Гусятин – Проскурів ( через лісоводи ). В два рази розширилась кількість кустарів і ремісників. Значне зростання здобуло ткацьке, кожухове, шовське, гончарне виробництво. На території губернії діяло біля 36 цукроварень, із них 3 в власності Журовського. З найбільших цукрових заводи – Клембівецький, Кременчуцький, Шепетівський належали власнику графу І.П. Потоцькому.