Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 9

На той період Подільська губернія складалася із 12 повітів, із них 4      ( Камянецький, Проскурівський, Ушицький і Летичівський ) сьогоднішньої Хмельницької області, Кремецький – Тернопільської області, і сім повітів Вінницької області. Центр Подільської губернії знаходився у Камянець – Подільському.

Ставши власником Лісоводської маєтності, Журовський переїде в Лісоводи в квітні 1863 року в період гарячої посівної компанії. Пан володів інформацією про роботящих Лісоводський селян, а селяни багато чули і про пана Журовського. Людей тривожило в подумках лише одне – жити буде лучше чи гірше. Підїхавши до центральних воріт, в супроводі охорони Журовського зустрів великий натовп людей, які хотіли вперше побачити пана. Вийшовши з карети, молодий 34 річний Журовський підійшов до людей, легко вклонившись, привітався до них. Гарні слова при спілкуванні вселили надію на їх кращу долю.

Понад рік будуть тривати ремонти і підготовчі роботи в палаці, і на території.

А літом 1864 року пан Журовський переїде з сімєю з Нігина на постійне місце проживання в Лісоводи.

7 липня 1864 року відбудеться офіціальна частина в новому реконструйованому палаці. Цій даті і пан Журовський приурочив і свій ювілей. Йому 5 липня виповнилося 35 років.

Про свято Івана Купала, яке Лісоводці шанують, пан Журовський вже знав, тому в цей день і приїде в палац.

Пан не любив великих бенкетів, але на це свято «Івана Купала» запросить саме поважних і знайомих гостей.

Як і всі лісоводці, пан Журовський цим святом буде дорожити, і гордитись цією традицією Лісоводчан.

Пани зїхалися. Коло панського маєтку стояли в три ряди карети, брички.

Для участі в бенкеті були запрошені самі близькі і друзі Є. Журовського. Сам І.П. Потоцький, царська фрейліні, „їх імперська величність” Зоя Родзянська, яка проживала в с. Грушках і володіла 16 маєтностями, камергер „його імперської величності” генерал Гиджицький, який проживав в г. Стратієві і володів 18 маєтками, вдова генерала Тізделя, губернатор Подільської губернії М.М.Сухотін, інші поважні особи.

Багатий на смачні страви накритий стіл. Маторні лакеї розносили великі кришталеві чарки з пінистим шипучим вином. Перший підвівся граф, Жемчужников Ф.А,(віце-губернатор) вставив в око стільце, підняв чарку і проголосив тост за союз привилегірованого класу, за загальні інтереси, за державну підтримку від безумних соціалістичних ідей.

До душі припав виступ графа Скібневського з Дунаєвецького повіту. Він жичив молодому Журовському всякого економічного розвитку, розвивати промисловість, за дворянське взаємопоніманіє.

Бенкет тривав до сходу сонця. Після закінчення всі розїхались по своїх домівках.

З огляду на екзотичну мальовничість наших краєвидів Журовські обрали саме Лісоводи місцем постійного свого проживання.

Мальовничість ... Кого тільки не вабили Лісоводи, кого не зачаровували їхні урочища: липина, трояни, березина, рідка, клебаня, кремінська. Яке розмаїття природи, яка палітра землі ?

Скільки тут вкладено хліборобської праці, скільки молитв мовлено, скілько різних пісень співано. Дух язичницької поезії ширяв казковим птахом над Лісоводськими просторами і одвічно чаклував їх незрівняною красою. Люди тут спокон віків залюблені в садівництво, у бджільництво, а понад усе – в хлібне поле. А ще в магію праці, що спонукає їх реальне життя.

Видно ця велика сила природи і звабила пана Журовського. Припало до душі оте зачароване село – він осів тут надовго з усією родинною, а від так вклавши капітал, розпочав капітальну роботу по впровадженню в сільськогосподарське виробництво європейські технології і агротехніку.

І не пройде багато часу, як лісоводців здивує, де багатство перемішається з красою маєтностей пана Журовського.

Світлий з білими колонами палац, що виднівся з усіх боків на пагорбі потопав у зеленому шумові нижнього і верхнього садів, парків і сквера. В його підніжжя плескались прозорі хвилі стовпа, який по всьому три метри був оброблений золотими вербами і зароблений золотим коропом. Алеї і клумби ніби упереджували зовнішню вишуканість панського палацу і його внутрішні розкоші. Вся десятигектарна площа маєтку була огороджена поважним двухметровим забором, який приваблював своєю оригінальністю і красою.

Він був виготовлений в Австрії по заказу самого Журовського, замінивши деревяний. В доль забора по зовнішній стороні обсажений травою, а внутрішня сторона по своєму периметру була обсаджена липами в два ряди.

Липи доглядались ( формувалась крона ) і коли вони були високими їх коріневі парості ростуть і сьогодні по всій території. Такий ландшафт огорожі складає повну привабливість і красу. З північної сторони маєтності знаходились центральні ворота, що виводили на головну дорогу, що вела із Сатанова до Городка. Від воріт до самого маєтку вели дві алеї, які розділялися широкою двохметровою клумбою, яка постійно милувала гостей своєю палітрою квітів.

По цих алеях на фаестонах в супроводі охорони під’їжджали до маєтку самі високі гості, друзі і знайомі пана Журовського.

Принаймні так вспоминає Коновалов Оксентій і Михайло Труш, дід якого Василь Степанович Труш будучи управ справами Журовського постійно їх зустрічав і супроводжував до маєтку.

Обабіч обох алей сподобав неповторний колорит живої краси живий забор з декоративних дерев. А за живим, забор алей до східного і до західного забору милували око Журовського і гостей яблуневі сади. Західні ворота маєтності, як їх ще називали були службовими. Через ці ворота хазяїн маєтку виїзджав на охоту в Кремінський ліс, який був також його власністю. Журовський професіонально володів верховою їздою на коні. І всі обїзди володінь, робив з власним задоволенням верхом на коні у супроводі управа. На південь від алеї, що вела до західних воріт ( частина якої збереглася до цих пір ) із задньої частини маєтку ( місце сьогоднішнього гуртожитку ) росла огородина. Сам Журовський по фаху агроном, і дуже любив куверкатися в саду і на городі ( звичайно разом із обслугою ). Від порогу південного входу в маєток і до озера вабить своєю красою мальовничий парк, який центральна алея від парадного входу в палац і до озера ділить на двоє. Східна частина парку, із спогадів Ковша М., милувала своєю красотою всіх жителів Лісоводи. Там росли самі екзотичні види дерев, а право від центральної алеї була засаджена липами і березами. В вечірній час, коли загоряються вогні на всіх алеях, враження – що світиться все село. Контраст був відомо разючий, а ще привертало увагу людолиство селян.

Прозаїчністю архітектурного розташування вписувався в загальний ландшафт каменія ( маєтності ) сарай не приміщення. У двох його приміщеннях розпологалися стайні для коней. Обслуговували Журовського два феетони для двух коней, і два фетони для чьтирох коней. Окремі поїздки пан полюбляв, а може була необхідність із охороною, які супроводжували його по сторонах. Пан дуже любив побувати в стайні і любуватися красивими входженнями кіньми. В стайнях їх було 12, і всіх їх по імені Журовський знав, він дуже любив кожного погладити і промовити декілька слів до кожного.

Такими спогодами поділився Ковш М., дід якого і відповідав за їх догляд і за технічний стан сідлового і феєстоного господарства.

А Йосип Козій, який пройшов двухрічні курси ветеринарного вельшера в Польщі, надавав ветеринарне забезпечення коням і собакам і на віддаленій фермі Журовського, що була розташовані у Жванецькому масиві недалеко від Кремінської. А любов до цієї професії Й.Козій отримав від свого батька Якима Козія, який надав ветеринарну допомогу ще при пану Раціборовському.

Історію може підтвердити правнук Й. Козія – Семен Козій, який зберігає до сьогоднішнього дня весь інструмент, яким колись користувався його прадід.

Крайнє приміщення з східної сторони сарая, в якому розташувались індивідуальні клітки приподзначалось для сторожових ( їх було чотири німецькі вівчарки ) і шести охотнічих собак. Доглядав і всі необхідні операції вів Ф.І. Пасічник, батько І.П. Пасічник, який в 1905 році очолить страйковий комітет. А з східної сторони була заповнена фауною, яка із самого ранку випускалась. Вони займали своїє місце на клумбах і складали колоритний оксамит на клумбах і в парку відповідну красу і привабливість.

Ретельно доглядала фауну і інші клумби Софія Ніколенко разом із Явдохою Маголою.

Два службових домики, які побудовані в кінці 80-х років ХІХ століття,

Вільний час Журовський любив провести в літньому ( як сьогодні називають бесідка), що знаходилась біля південного входу в маєток, із своїм улюбленим собакою на імя „Рені” . Це була оригінальна деревяна споруда для літнього відпочинку і потопала із всіх сторін у винограді. Такий же павільйон і був споруджений на березі озера. Коли йти по центральній алеї до озера, з лівої сторони в парку. Фазад задньої сторони маєтку виводив з дверей їдальні, дитячої кімнати і гостинної зали до алеї, яка вливалася із північної і південної сторони в головну алею. Біля павільйону на набережній, був споруджений невеликий деревяний причал, до якого постійно були пришвартовані дві деревяних лодки.

Не можна не назвати Трохима Шляра, який по спадковості від батька, який доглядав сад при Раціборовському, професійно став фаховим сад оводом. Це дуже радувало Журовського.

Як розказують люди похилого віку, які були причетні через своїх пращурів до життя і діяльності Журовського, що самим привабливим місцем для відпочинку. Це був парковий масив „лиса гора”, або урочище між Лісоводами і Кремінною. 40 гектарів площа була входжена, постійно насаджувалася самими різноманітними деревами, благоустроїні лісові алеї, тропіки, які спускалися до двух озер, північну сторону урочища відрізняв сосновий бор, а східна відокремлена від поля широкою смугою акацій. Весь цей ландшафт складав гармонійний вид на подобі італійських Альп. Споруджені три деревяних літніх павільони в різних стилях, в яких пан Журовський під час відпочинку чи охоти міг посидіти з бажаними гостями. Один павільон був збудований на краю урочища з південної сторони ( від Лісовід ), другий на мамій вещій точці, з відлілю він міг оглядати весь пейзаж своїх володінь, пізніше після його смерті, на цьому місці він буде спочивати вічним сном, і третій з північної сторони ( від Кремінної ) біля неживого озера, де сходяться алеї набережна і лісова. Тут в лісному парку постійно слугували Нечай Максим, Теодор Ямборко, Федір Літньовський.

Парк охоронявся, обнесений ровом і живим грабовим забором, і являвся заповідним місцем. Тут розводилась сама різна фауна – від зайців і козуль до диких кабанів і оленів.

Сам Журовський, як агроном, дуже любив природу, тому і за подобав с. Лісоводи. Приваблювала його і урочище Кремінська. Хоть сам Журовський не великий любитель рибалки був?але на не величезному озері в Кремінській дуже любив посидіти, помилуватися плесом озера, яке було оточене лісом з усіх сторін. Нині на тому місці бере початок річка, яка несе свої води через Лісоводи в р. Смотрич. Ліс постійно прибирався, упорядковані лісові алеї, обнесені глибоким ровом. З цього місця він милувався пейзажем Жванецького урочища, де розпочиналася його ферма.

А вот легенда про підземний имерехід, що зв’язувала охороне підвальне приміщення з північної сторони маєтку, в якому розміщувались охорона, служники і канчук – з нижнім літнім павільоном  „лисої гори”, може бути реальністю.

Цим переходом, Євгеніуш Журовський, в супроводі приданого служника „Рені” ходив на відпочинок в паркову залу „лисої гори”.

Там він полюбляв побувати на охоті, на одинці побродити по парку, забити з ружья дич, і посидіти в одному із павільонів.

Коли були великі гості, Журовський виїзджав на охоту в Кремінську на конях.