Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 20
Для жителів Лісовід, як і для всіх жителів окупованих територій нашої держави настали чорні дні кривавого терору фашистськими окупантами. Жахливим було становище селян в Лісоводах. Гітлерівці закрили всі соціальні структури, що забезпечували життя селян, закрито школу, ліквідовано с.-г. Артілі „Нове життя” і ім. 17 річчя Жовтня. Натомість запровадили общинне господарство і переведені в примусовий режим. Нацисти створили свій устрій. На території області було створено нацистський Рейхкомісаріат на чолі з гауляйтером Еріхом Кохом. На території Ярмолинецького округу, куди входив Городоцький, Сатанівський і Смотринецький райони утворено гебітскомісаріат на чолі з Генріхом Мінором, якого Страховиськом його ще називали. Окружний центр був у Ярмолинцях. Він і очолював німецьку військову комендатуру. Цивільну владу в районах приказано очолювати районним управам.
В кожному селі було створено дільничні управи з виборним старостою і писарем. В общинних господарствах і маєтках окупанти створювали свої суворі порядки. Такі порядки було встановлено і в Лісоводах. Призначенні в Лісоводській дільниці німецький військовий сільськогосподарський комендант Геріх Отто. В Лісоводському маєтку, де припинила діяльність середня школа розмістилася поліцейський пункт і військова комендатура. Кабінет Г. Отто був розташований в лівому крилі парадного входу на другому поверсі. В правому крилі другого поверху був кабінет, який займав Г. Мінор, коли появлявся в Лісоводах. На нижньому поверсі був розміщений поліцейський пункт на чолі із шуцманом Миколою Рижим, призначеного самим Мінором.
В селі цивільну владу здійснював староста, а з 1943 року бургоміст Іван Степанович Терешко, і писар – Сава Гута.
Весь адміністративний і виконавчий порядок в селі здійснювали поліцейські шуцмани, керівництво яких знаходилось в Городку. Крім того на території села в районі ж.-д. станції Лісоводи розташувався поліцейський залізничний батальйон, який охороняв станцію, ж.- дороги і ж. д. Мости.
На території маєтку було завезено з Німеччини: молотарку, дві сівалки, віялки, культиватори, інше с.-г. знаряддя. Люди сіяли, обробляли, збирали, молотили, виконували інші роботи.
За роботи, що виконували селяни в общинних господарствах, утворених німецькими окупантами, платили мізерну платню, німецька влада оподаткувала селян чистими грошовими й натуральними податками. Вони були зобов’язані здавати велику кількість молока, м’яса, яєць, сплачувати податки і за собак. Праця в общинному господарстві була надто важкою. Як згадують Шумило Іван Григорович і Тлустий Сава Григорович, які працювали в німця: „За невиконання розпорядження або неякісно – виконану роботу безжалісний німець наказував строго. Як то Отто запримітив, що в молотарці я неякісно провів технічний догляд, не підтягував до упора гайку на біттері, німець негайно викликав в маєток і металевою лінійкою бив по долоні, поки не появиться кров. Переді мною ізвозчик, або ще як його називали їздовим, Магола Андрій, в негоду не підв’язав хвости коням – був наказаний таким же методом, прийшлось витримати удари лінійки до появлення крові. Якщо не хватало волі німця до наведення „дисципліни і порядку ” підключалися шуцмани – жандарми.
Медична допомога якщо і надавалась робочим общинам, то за велику платню, та і такою допомогою мало хто користувався. Своїми директивами німці намагалися контролювати життя населення, навіть і сімейне.
В селі була ліквідована стара ідеологічна система, німецька влада створила власну і залучила на свій бік найбільшу кількість прихильників, розпочали радикальні зміни в релігії. Окупаційна влада запровадила цілий ряд обмежень.
Релігійні служби у церкві були обов’язковими на Великдень, Пасха, Вознесіння, Трійця і Різдво. У всі інші дні відправа проводилась з дозволу Гебітскомісара Г. Отто.
Концтабори, або як ще їх називали гестапівськими катівнями були в Городку, Сатанові і Ярмолинцях. В ярмолинцях закатовано понад 20 тисяч жителів, по п’ять тисяч в катівнях Городка і Сатанова. Понад три тисячі юнаків і дівчат фашисти примусово вивезли до Німеччини з Городоцького і Ярмолинецького районів. Більша половина з них додому не повернулася.
В громадян вилучали худобу, коні, свині, вівці, кози, домашню птицю, зерно, борошно, картоплю інші с.-г. Продукти і все відправлялося в Німеччину. Учасники тих подій згадують, що нацисти навіть і землю грузили на вагони і відправляли в Німеччину.
Проте, Лісоводська молодь рішуче чинила опір німецьким окупантам. Вони, як всі жителі села, пов’язували свої визволення з успіхами радянських військ на фронті. В Лісоводах, в навколишніх селах, в містах Городку, Ярмолинцях, Сатанові, Чемірівцях діяли підпільні організації, численні загони, здійснювали підрівні операції, здійснювали зв’язки одні з другими. Як згадує керівник Сатанівського підпілля Володимир Нирко, що наші зв’язківці будучи в Лісоводах в лісі камінної гори постійно отримували дані від Труша Василя, який працював в общині і підтримував зв’язки з працівниками ж.д. станції Лісоводи Семеном Салістим, Никифором Бугом і Іваном Гнапом. Так діяли підпільні організації Городка під керівництвом В. Анбруха, Хомика і Верещенського, Ярмолинецькі підпільники під керівництвом С. Островського, Чемеровецького підпілля під керівництвом Й. П. Протоцького і Й. Й. Сирваровського. Тут в лісі отримувалася інформація від Сатанівських підпільників, які давали повну інформацію по станції Війтівці звязнивцям названим підпільних організацій.
І саме цінним те, такі розповіді історії території маєтку зберігають діти і внуки підпільників, які навчалися в стінах в майбутньому утвореного на базі маєтку Лісоводського ПТУ – 10. Але це вже буде інша розмова.
Лісоводи зустріли 1944 рік, де через три місяці гул фронтової команди, залишить Лісоводи. Це настав той час. 25 березня 1944 року два стрілецьких корпуси 18 і 38 армій та 9 механізований корпус гвардійської танкової армії пройшли через Лісоводи, Городоцький район і були звільнені. Звільнений був і Лісоводський маєток.
А в невдовзі в Лісоводи прийшла велика радість: 9 травня країна відзначала День Перемоги нашого народу над фашистською Німеччиною. І це була радість із сльозами на очах, тому що кожен другий лісоводець не повернувся до рідного дому. Таку тяжість в повній мірі впізнали солдатські вдови.
За період окупації гітлерівськими окупантами, фашисти пограбували колгоспи, радгоспи, спалили і зруйнували виробничі і соціально-культурні об’єкти, вивезли, що можна було взяти. Загальна сума збитків нанесених Лісоводам сягнула 180 мілліонів карбованців. Десятки людей односельчан потрапили в рабство до Німеччини.
Щоб залікувати роки війни, в короткі строки відбудувати зруйноване ворогом народне господарство, потрібні титанічні зусилля. Необхідно піднімати колгоспи – злидні „Нове життя” і ім. 17 річчя Жовтня. Ні користі, ні радості від них люди не відчували.
Стомлені за день важкою працею, нестерпність налаштованого життя, селяни спостерігали біля своїх каганців, що , здавалось, ось-ось загориться сильніше в боротьбі за краще, вселяло надію на перспективу.
Весною 1944 року на черговому засіданні бюро Городоцькою РККПУ, секретар райкому Собчук Олексій М. підтримує пропозицію завідуючого організаційним відділом райкому Г. М. Моргуліса про внесену пропозицію рекомендувати загальним зборам колгоспу «Нове життя» про обрання Г. І. Ткачука головою колгоспу. Загальні збори підтримали кандидатуру Г.І. Ткачука, і обрали своїм головою колгоспу. Григорій Іванович сердечно подякував селянам за довіру, подякував і Угляру Данилу, який до нього виконував обов’язки голови і зробив все можливе і неможливе для організації і становлення колгоспу. В роботі загальних зборів взяли участь: секретар Городоцькою РККПУ, О. Собчук, зав. органом відділом райкому Г. Н. Моргуліс, Голова Лісоводської сільської ради Василь Пробитий, секретар партійної організації Жищинський Д. М.
А в колгоспі ім. 17 річчя Жовтня першим головою весною 1944 року обрано Зелінського Т., а весною 1946 року, за рекомендацією Городоцького РККПУ обраний Пасічник Данило.
Свою діяльність два голови колгоспів присвятили своїм колективам. Працювати то нікому. Одні жінки, діти, підлітки і інваліди з фронту. Про те час творив своє, і справи пішли на краще.
Минуле живе в людині як прокляття, або як гордість. І це незалежно від людини, від її місця в подіях. Навряд, чи все це, що передує сьогоднішньому дню, являється минулим. Щоб пережити минуле, потрібен різний вододіл – або ті два схили, по яких струмки і річки біжать у різних напрямках. Певно, так. У всякому разі для Лісоводської середньої школи, для панського маєтку минуле було відділене від сьогоднішнього дня роками війни, яка залишила після себе в Лісоводах в кожній сім’ї – біль, тривоги, розпач. Війна зруйнувала всі матеріальні і моральні основи і цінності народної освіти. Шкільні приміщення були зруйновані, знищені, пограбовані. Такі наслідки отримана Лісоводська середня школа. Відновити шкільні справи наштовхнулося на величні труднощі. Ремонт приміщень, відсутність наочних посібників, парт, класних дощок. Багатьом вчителям вона не дала можливості вернутися на мирну педагогічну діяльність.
