Історія Панського (згодом дитячого) будинку - 10

Коли в 1863 році Журовські сімєю переїхали в Лісоводи на постійне проживання сину Альфреду було вже 1,5 року. Тому першою кімнатою, яка стала необхідністю для Альфреда була дитяча кімната напроти парадного входу в маєток. Так настояла мати Анна Лукашевич. Тут, його будуть няньчити Мельник І., Ф. Ліцінська і М. Пасічник, в цій кімнаті першу азбуку отримають К.Джура з уст Ковша Михайла Степановича. Кімната мала вихід на задній фосад.

На другому етапі напроти парадного входу було 2 спальні, з північної сторони робоча кімната Журовського, яка зв’язувала через двері із службами, які находилися в кімнатах північного входу в маєток. А з уцентрального входу другого етажа направо – була кімната для відпочинку, яка мала зв’язок із кухнею, столовою, спальними люксами, в яких гукали розпочалися високі гості. Перший етаж крім дитячої кімнати, з лівої сторони парадного входу роздівалка, зберігалася одежа, бібліотека, і все необхідне, а направо через невеличку прохідну прямо в касу, а направо в гостинну кімнату. В цій кімнаті Журовський проводив робочі зустрічі, а для великих і масових зустрічей дорогих гостей був призначений банкетний зал, який через двері зв’язував частину кімнати. З архівних документів можна довідатись, що такими гостями були самі різні верстви політичних, державних, службових осіб. Тут побували письменники Іван Огієнко, генерали Брусов, знаменитий етнограф, письменник Павло Чубинський, автор вірша „Ще не вмерла Україна”, і хоч він урожинець Київщини, але батьки земляки, і піддержували дружні стосунки, дружбу продовжували Евнуш і Павло. В палаці побували самі знамениті люди Подільської губернії.

Журовський був надзвичайно оригінальною людиною. Володіючи неабияким багатством, він охоче залишався простою, скромною людиною, він охоче спілкувався з простим народом, ввічливо ставився до кожного. Він кожного зміг вислухати, і допомогти в міру необхідності. Видно теза, яка ходила між людьми, що „чи є ще такий добрий пан як у нас в Лісоводах” доходила до нього і цим він снискав повагу і людські відносини людей до себе. При зверненні до людей він завжди вживав слово „серце моє”.

Журовський завжди підтримував підприємливих, творчих людей. Лісоводці завжди вели успішно свої підприємницькі справи. Він був гуйним до сімей, скарб ляків і спеціалістів як тепер ми їх називаємо. Журовський справно виплачував ворнарію, доплати і розрахунки.

В свою чергу він був вимогливим до себе, не допускав порушення дистанції між ним і тими, хто його оточував, не потурав підлабузникам, наклепникам, крутіям. Понад усе він цінував свою шляхетність, родину честь і ніколи не переобтяжував себе багатством і славою.

Він любив часто бувати за кордоном, іноді виїзджав з усім почетом і надовго, коли повертався його зустрічали обслуга маєтку, він привітно привітався з махом голови, палац загорявся вогнями, який для його оточення був завжди – „святая святих”.

Старанно виконував обов’язки городового ізводчики Охріма Гута і Яким Габінет. Пану Журовському „серце” Охрім дуже подобався як ізводчик, з ним він міг бути тривалий час в дорозі.

Завжди в будь – яку поїздку, пан брав з собою повара Луку Павлинці. Його батько Яків Павлинець, якого бог, не обділив ні силою, ні ростом, ні розумом. Його кмітливість і працелюбність дали йому змогу виділитись з поміж своїх односельців посади з часів панщини феодала Раціборовського, де був сільським казначеєм. Таке майбутнє він отримав від батька Павла. Будучи сільським казначеєм, Яков був у дуже добрих стосунках з паном Журовським, що дало йому можливість влаштувати 14 – річного сина Луку за кошти пана Журовського на навчання в кухарську школу, у Польщі. Навчання продовжувалося 2 роки, впродовж яких він побував в багатьох країнах Європи.

В результаті, лука став кухарем високої кваліфікації, а пан Журовський мав особистого кухаря європейського рівня. Трудова діяльність Луки Яковича була побудована на кваліфікованій організації харчування родини Журовського.

Із – за службових необхідностей, Журовський часто виїзджав за кордон, з собою завжди брав молодого кухаря, до якого він звертався не інакше, як „серце Лукасю”.

А вот одного разу, як виняток, Журовський в черговий вояж за границю взяв з собою іншого кухаря Андрія Здоровила – а причиною такого рішення була його турбота про одруження його улюбленця – кухаря Лукася.

Журовський, мабуть, запримітив, що його кухар не байдужий до молоденької дівчини, що доводилась сестрою знаменитому столяру, і не менше відомому плотніку з села Завадинці, котрий працював в майстерні Вишневецької цукроварні приналежній теж Журовському. Тож пан, залишаючи Лукася дома, умисно дав йому доручення простежити як у Вишнівчику просувається робота із спорядженням для нього заказного нового фаетона. Таким чином, був привід Лукасеві побувати у Григорія, внаслідок чого в скорому часі у його сестри з Лукасем відбулись заручини. Так 16 – річна Ксеня стала нареченою знаменитого кухаря Луки Павлинці.

Шлюб видався напрочуд щасливим. Ксеня з розумінням ставилася до служби свого нареченого, який повністю відавався панській кухні, яка для нього була святинею. У них народилося 11 дітей, серед них Павліна, Антоніна, Петро, Дмитро, Володимир.

Надзвичайно важка праця. Особливо жінок в маєтку. Робочий день не регламентований. І все ж простіше було жити в дворових чи маєтку на повному утриманні поміщика, ніж обробляти шматок начебто власного грунту, виконувати відробіткову ренту, сплачувати чинш, ледве перебиватись з з сімєю з рпоку в рік – і все це для того, щоб тільки залишити шматок землі у власності, щоб мати хоч дрібну, хоч якусь надію на ту нікчемну власність або подавати вигляд, що ти її маєш.

Тому, лісоводці трималися за таку приватну власність і весь час були настроєні на якесь протистояння, звичайно не всі. Інші, з числа несвідомого селянства не представляли собі життя без пана.

В 1863 році відбулося збройне польське повстання, в якому селянські маси Поділля взяли активну участь. Тоді царський уряд Росії пішов на деякі незначні поступки: - з 1 вересня 1863 року було припинено між поміщиками і тимчасовозобовязаними селянами всі обов’язкові відносини, які з цього дня переходили в розряд селян – власників і почали вносити в казну викупні платежі на недільну плату. Селяни Лісоводів одержали в особисту власність 1604 десятини польової землі; 40 тяглових господарств – по 9,15 десятин орної землі, 187 піших дворів – наділи по 4,6 десятин.

Викупні платежі за передангі селянам землі зменшились на 15 %, вони становили 57 тис. крб. Щорічно жителі села виплачували казні по 3,4 тис. крб. Змінилося правове становище лісоводських селян. Вони стали особисто вільними: їм надавалося право скликати сільські сходи, на яких вирішували питання про розподіл податків та повинностей, майнові суперечки, обирали старосту села. Лісоводи були волосним центром до 1872 року, потім волость була ліквідована, а її села віднесено до Городоцької волості.